Увійти


Чи є «кукловоди» в судах?

Чи є кукловоди в судахЧи може бути так, що в двох різних судах міста Львова одночасно розглядались дві однакові справи (предмет спору, позивач і відповідач ідентичні)? Мабуть, що всі подумають, що такого не може бути! Але цього не може бути, у іншій державі, але не в Україні. В судовій системі нашої держави все може бути!!! Знайомтесь з наступним, майже детективним чтивом.


У провадженні Шевченківського районного суду м.Львова у 2014 році перебувала цивільна справа № 466/2442/14 за позовом Михайляка Б.М. до Бартиша І.Є про стягнення боргу за договором позики.
 
15.04.2014 року суддя Глинська Д.Б. постановила ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача (земельні ділянки, житлову будівлю, корпоративні права у підприємствах). Як відомо при вирішенні питання про накладання арешту на майно суд мав би виходити із принципу співрозмірності боргу та арештованого майна. Яку ж спів розмірність задекларувала суддя Глинська Д.Б.? При розгляді питання про стягнення боргу в сумі 167 000 доларів США, арешт накладається на майно в розмірі більше 1 млн.дол.США? Яка ж це спів розмірність? Це ж звичайний грабунок???

30.04.2014 року суддя Глинська Д.Б. задоволила заяву позивача про доповнення до заяви про забезпечення позову і зобов’язала Державну реєстраційну службу юридичних та фізичних осіб-підприємців ЛМУЮ внести запис до ЄДРПОУ про накладання арешту (заборони відчуження) на корпоративні права Бартиша І.Є. у відповідних підприємствах. В цей же день суддя Глинська Д.Б. скасувала частину заходів забезпечення позову, вказаних у ухвалі від 15.04.2014 року у зв’язку з тим, що майно на яке був накладений арешт не належало відповідачу.
 
23.06.2014 року колегія суддів апеляційного суду Львівської області (головуюча Шеремета Н.О., судді Зверхановська Л.Д., Цяцяк Р.П.) розглянувши скаргу представника відповідача Бартиша І.Є. встановила, що справа не була підсудна Шевченківському районному суду м.Львова у зв’язку з тим, що відповідач був зареєстрований за місцем проживання у Галицькому районі м. Львова. Тобто, суддя Глинська Д.Б. порушила ряд вимог процесуального законодавства- ст.ст.109, 121, 154 ЦПК України.Чому? Що заважало судді Глинській Д.Б. перевірити підсудність? Невже для цього потрібні великі розумові здібності судді, чи елементарний набір дій зобов’язального характеру, вчинення яких вона проігнорувала? Крім цього, аналіз виконання цією суддею вимог Закону України «Про доступ до судових рішень» показав, що всі судові рішення по цій справі включені суддею Глинською Д.Б. до РЕЄСТРУ з порушенням вимог ч.3 ст.3 Закону. Одночасно, потрібно зауважити і про виявлені ознаки втручання невідомих осіб у РЕЄСТР.
 
Свідченням цьому є наступні відомості по судових рішеннях цивільної справи № 466/2442/14:
 
  • Ухвала від 16.04.2014 року про виправлення описки , р.н. 38574846 у РЕЄСТРІ значиться ухваленою не 16.04.2014 року, а 22.04.2014 року.
  • Ухвала від 23.04.2014 року про відкриття провадження, р.н. 38408054 у РЕЄСТРІ числиться ухваленою не 23.04.2014 року, а 25.04.2014 року.
  • Ухвали від 30.04.2014 року, р.н. 38574882 та р.н. 38574821 у РЕЄСТРІ числяться ухваленими не 30.04.2014 року, а 05.05.2014 року.
Хто, для чого і за чиєю вказівкою змінив дати ухвалення згаданих судових рішень і вніс до РЕЄСТРУ відомості, що не відповідають дійсності? Чи до цього дійства причетна суддя Глинська Д.М., чи інші службові особи Шевченківського районного суду м.Львова? А може ці неправдиві відомості внесено до РЕЄСТРУ за вказівкою голови Суду? Це є пряма ознака кримінального правопорушення.
 
15.08.2014 року суддя Глинська Д.М. після розгляду справи у апеляційній інстанції постановила ухвалу, якою позовну заяву про стягнення боргу повернула позивачу. Чому? Тому, що впродовж чотирьох місяців ця справа незаконно розглядалась згаданою суддею, нею незаконно були ухвалені судові рішення про накладення арешту на майно відповідача і вердикт, вказаний у цій ухвалі суддя Глинська Д.М. мала би постановити ще у квітні 2014 року, а не у серпні. Зрештою, чому суддя Глинська Д.Б. знову розглядала справу після апеляції? Це ж пряме порушення вимог ч.3 ст.11-1 ЦПК України, якою встановлена «заборона брати участь у перегляді рішення для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання». Вже тільки за це порушення потрібно відкривати кримінальне провадження за ознаками ст.364 КК України (зловживання службовим становищем). Це ж хто такий «мудрогелик- кукловод» в Шевченківському суді, що Закон підм’яв під себе? Чи була притягнута до відповідальності суддя Глинська Д.Б. за вчинені правопорушення? Ні! Ніби-то нічого і не сталось? Запам’ятаймо для себе, що з квітня по серпень справа з цим предметом спору перебувала у провадженні Шевченківського районного суду м.Львова( по Закону не могла бути у провадженні іншого суду).
 
04.06.2014 року суддя Галицького районного суду м.Львова Волоско І.Р. у судовому засіданні розглядала справу № 461/5969/14 за позовом Михайляка Б.М. до Бартиша І.Є. про стягнення заборгованості за договором позики (предмет оскаржування ідентичний тому, що перебував у провадженні судді Шевченківського районного суду м.Львова Глинської Д.М.). У цьому ж судовому засіданні суддя Волоско І.Р. постановила ухвалу про забезпечення позову, якою наклала арешт на майно відповідача (на те саме майно, що 15.04.2014 року наклала арешт суддя Глинська Д.М. - земельні ділянки, житлову будівлю, корпоративні права у підприємствах, тощо. Тобто, можна констатувати, що два суди(дві судді) , одночасно з двох сторін і по черзі незаконно наклали арешт на майно відповідача. Чому суддя Волоско І.Р. паралельно відкрила другу ідентичну цивільну справу? Що, не знає вимог Закону? Чи на неї надавив «кукловод»?
 
Добре, що відповідач звернувся до Галицького районного суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення і суддя Волоско І.Р., зорієнтувавшись у цій ситуації вже 13.06.2014 року ухвалою скасувала заходи забезпечення позову, накладені ухвалою того ж суду від 04.06.2014 року (захотіла наклала арешт- захотіла зняла арешт, чому до накладення арешту суддя не встановила наявність існуючої аналогічної ухвали у іншому суді?). Потрібно зауважити, що суддя Волоско І.Р. в процесі розгляду заяв позивача теж проявила до нього «доброзичливе» ставлення, постановивши ухвалу, якою задоволила заяву про відстрочку сплати судового збору у зв’язку з важким матеріальним станом позивача (при наявності спору про стягнення на користь останнього більше 150 тисяч доларів США???). А чи сплатив позивач судовий збір у повному обсязі станом на даний час? Тож , мабуть, у вказаній заяві викладена не зовсім правдива інформація про матеріальний стан позивача, а ця заява була необхідна, щоб терміново накласти арешт на майно відповідача? Чому? Хто заставив суддю Волоско І.Р. терміново приймати незаконні судові рішення? Знову були «кукловоди»? Чи з’явились інші «важливі обставини»? Постановляючи одночасно (04.06.2014р.) три ухвали (про відкриття провадження, про відстрочення сплати судового збору та про накладення арешту на майно відповідача) суддя Волоско І.Р., перебуваючи, мабуть, під враженням омріяного кольору листя вічнозеленого дерева США, всупереч вимог п.3 ст.122 ЦПК України «забула» відмовити у відкриття провадження у справі, якщо:
 
«у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав».
Це, що, не зловживання службовим становищем?
 
10.06.2015 року суддя Волоско І.Р. постановила рішення по цій справі, яким позов про стягнення заборгованості за договором позики задоволила частково, стягнувши з відповідача на користь позивача суму боргу в розмірі 3 545 857,75 грн., що еквівалентно 167 500 дол.США та судові витрати. В решті позовних вимог позивачу відмовлено, в задоволенні зустрічного позову відповідачу про визнання договору позики недійсним відмовила за безпідставністю позовних вимог.
 
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 06.11.2015 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог Михайляка Б.М. про стягнення з Бартиша І.Є. трьох процентів річних та процентів за користування позикою, ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто з останнього на користь першого три проценти річних у сумі 130 565,28 грн. та проценти за користування позикою у розмірі 700 136,91 грн.
 
Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій Бартиш І.Є. оскаржив їх до касаційної інстанції.
 
03.02.2016 року колегія судді судової палати у цивільних справах під головуванням Дем’яносова М.В. к судовому засіданні розглянула справу за позовом Михайляка Б.М. до Бартиша І.Є. про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом Бартиша І.Є. до Михайляка Б.М. про визнання договору позики недійсним, за касаційною скаргою Бартиша І.Є на рішення Галицького районного суду м.Львова від 10.06.2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 06.11.2015 року.
 
В судовому засіданні касаційної інстанції встановлені порушення процесуального законодавства з боку судів першої та апеляційної інстанцій. Так, всупереч положенням норм процесуального права, суд не перевірив у достатньому обсязі доводи зустрічного позову Бартиша І.Є. про те, що він повернув Михайляку Б.М. позичені за борговими документами від 30.10.2008 року та від 22.02.2009 року грошові кошти, про що свідчить наявний у нього оригінал розписки від 30.10.2008 року та власноручно написана Михайляком Б.М. на договорі позики від 22.02.2009 року відповідна відмітка (суд не зазначив обставин і фактів спростування цих доказів). Під час засідання представником Бартиша І.Є. колегії суддів надано для ознайомлення оригінал згаданих документів (розписки від 30.10.2008 року та договір позиви від 22.02.2009 року з підписом Михайляка Б.М. про повернення йому позики за цим договором). Тому, на думку Суду без з’ясування вищевказаних обставин є передчасним висновок суду про стягнення заборгованості за вказаними документами з Бартиша І.Є. на користь Михайляка Б.М. Крім того Суд встановив, що апеляційний суд всупереч нормам ст.ст.303,304 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, із врахуванням уточнень, у яких позивач просив стягнути на свою користь три проценти річних та три проценти за користування позикою.
 
Вже 5 років триває розгляд справи, а оригінали боргових розписок позивач відмовляється надавати до Суду для проведення експертизи. Чому? Що заважає? Якщо, він не має цих розписок то виникає питання- що Суд розглядає? Якщо, має і не надає- для чого тоді Суд? Де предмет позову? Про яку заборгованість може вестись мова? Може, це звичайне рейдерське захоплення майна (у великих розмірах) суддівськими «кукловодами»?
 
Своєю ухвалою від 03.02.2016 року ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу Бартиша І.Є. задоволив частково і скасував рішення Галицького районного суду м.Львова від 10.06.2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 06.11.2015 року.
Тобто, якщо міркувати на «хлопський розум» перша та апеляційна інстанція вчинила незаконні дії. Чому? А, судді хто? А, для чого вони це зробили? А, хто їм дав таку вказівку?А, що вони за це мали? А, які ще порушення з боку суддів були допущені при розгляді цих справ? ЦІ питання будуть предметом подальшого дослідження журналістського розслідування.
 
Жуков О.С.

Загальний рейтинг ($ s)

$ s з 5 зірок
  • Немає коментарів

Залиште Ваші коментарі

Залишити коментар в якості гостя

0
Ваші коментарі можуть бути редаговані адміністратором.
Автор :

На сайті

На сайті 90 гостей та відсутні користувачі

Останні користувачі

  • Троценко - Добрянська Ольга
  • FumesothFet
  • Vasya
  • Sevnday
  • Sevenday

Статистика

Користувачі
506
Статті
546
Перегляди статей
558269

Лічильник